Історія музею

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ТА МУЗЕЮ “БОЙКІВЩИНА” У САМБОРІ. ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Товариство “Бойківщина” у Самборі виникло наприкінці 20-х років минулого століття завдяки ініціативі та заходам місцевих передових громадсько-культурних діячів. Українська еліта, що сформувалась у роки національно-визвольних змагань та української державності, відчула поклик до чогось більшого та глибшого. І саме цей внутрішній поклик окремих індивідуальностей, що вже духовно оновились, і спричинився до нової хвилі відродження. У Самборі такими постатями були: адвокат Володимир Гуркевич, лікар Володимир Кобільник, письменник Іван Филипчак.

Ініціатором створення Товариства і музею, які мали займатися дослідженням історії, побуту та культури бойківського племені, виступив відомий на Самбірщині громадський діяч, адвокат д-р Володимир Гуркевич (1880–1937), син греко-католицького пароха, який душпастирював у селі Корничі. Шукаючи чим прислужитись народу, у маленькому повітовому містечку, одного вечора, в одній із кав’ярень, на паперовій серветці пише: “Повітовий музей в Самборі – поступаю в члени. Самбір, 24 липня 1927 року, в Гігієні діялось, година 10.40 вечером, д-р Гуркевич, д-р Кобільник”. Під враженням від щойно задуманого йдуть до Івана Филипчака.
Володимир Гуркевич зумів об’єднати навколо себе групу високоосвічених самбірських інтелектуалів, які з величезним ентузіазмом взялися за організацію як самого Товариства “Бойківщина”, так і музею при ньому. Це, насамперед, Володимир Кобільник (1885-1937) – лікар, етнограф, археолог і публіцист, Антін Княжинський (1893 — 1960) – педагог, філолог, етнограф і соціолог, Іван Филипчак (1871-1945) – педагог, музеєзнавець і письменник, Михайло Скорик (1895-1981) – педагог, публіцист і науковець, Володимир Кордуба (1883-1964) – інженер, картограф, культурно-громадський діяч та інші. Надзвичайно жертовно спричинився до організації Товариства та його музею колишній громадський діяч Самбірщини, який у 20-30-х роках вимушено перебував на Закарпатті (тоді Чехословаччина) адвокат д-р Данило Стахура (1860-1938) і який теж гаряче підтримав цю ідею. Він відступив для експозиції збірок увесь перший поверх свого будинку, що знаходився в Самборі за адресою вулиця Тиха, 1.

Члени Товариства та музею “Бойківщина” 1928

Перше зібрання самбірських інтелігентів-українців, під час якого офіційно було вирішено заснувати Товариство ”Бойківщина”, відбулося 9 жовтня 1927 року. Однак перші загальні збори, які формально утворили це Товариство, були скликані лише 16 червня 1928 року, після організаційної підготовки. Паралельно із утворенням Товариства “Бойківщина” у Самборі заснували і однойменний музей.
У вересні 1927 року відбулися перші збори засновників кооперативи “Бойківщина”, на яких доручено адвокатові Володимиру Гуркевичу опрацювати Статут музею. На зборах, що відбулися 16 червня 1928 року, було обрано правління (старши́ну): Володимир Гуркевич – голова, Володимир Курчак – заступник голови, Михайло Скорик – секретар, Іван Филипчак – директор (завідатель) музею, Володимир Кобільник – скарбник, Антін Княжинський і Микола Івасюк – члени правління (старши́ни), о. Михайло Юзв’як, Карло Шумний та Володимир Бережанський – члени ревізійної (провірної) комісії. Статут Товариства “Бойківщина” Львівське воєводство затвердило 12 червня 1928 року під № В. Р. 4131, а Самбірське староство – 13 липня того ж року.
20 серпня 1930 року делегація від музею “Бойківщина” у складі Івана Филипчака та Гната Мартинця відвідала Перемиського, Сяноцького та Самбірського єпископа Кир Йосафата Коциловського. Порушували питання допомоги музеєві.
У квітні 1931 року члени Товариства і музею “Бойківщина” Володимир Гуркевич, Володимир Кобільник та Іван Филипчак взяли участь у Першому з’їзді музеологів у Львові. На з’їзді створено організаційний комітет українських музеологів, до його складу обрано Володимира Кобільника. А в травні цього ж року Товариство “Бойківщина” та його музей стали членами “Союзу музеїв у Польщі”, що значно підвищило статус й авторитет цих українських інституцій.
19 квітня 1932 року відбулось урочисте відкриття музею в будинку Данила Стахури. Засновано фонд будівництва музею і вже у травні розпочато збір доброчинних внесків на будову. На кінець того ж року кількість експонатів у музеї сягнула 2450 каталожних номерів, 9000 високовартісних предметів з палеонтології, геології, народознавства, нумізматики, сакрального мистецтва (згадуються хрести монахів Скиту Манявського).
Наступного 1933 року при музеї “Бойківщина” проходить Другий з’їзд українських музеологів, а згодом – з’їзд “Дослідників Бойківщини”. Виходить друге число часопису “Літопису Бойківщини”. У цьому ж часописі розпочато друкування “Словника бойківського говору” о. Юрія Кміта. Згодом виходять чергові третє і четверте числа журналу, а у травні 1935 року за участю музею відкривається виставка “Бойківська ноша у місті Самборі”.
9 червня 1935 року розпочав свою роботу Третій з’їзд українських музеологів у Львові. Створено комітет українських музеїв, головним із яких визнано музей “Бойківщина” (до 1937 року). Музей розширюється, створюється природничий відділ при “Рідній школі”. Виходять п’яте і шосте числа “Літопису Бойківщини”.
У червні 1936 року члени Товариства і музею “Бойківщина” беруть участь у роботі Четвертого з’їзду Союзу українських музеологів у Сяноку. Того ж року виходять сьоме і восьме числа часопису.
16 –17 травня 1937 року проходить П’ятий з’їзд Союзу українських музеологів у Перемишлі, в якому члени Товариства і музею теж беруть участь. Попри активну культурно-просвітницьку роботу, яку провадили Товариство “Бойківщина” та його музей як у Самборі, так і в усьому бойківському краю, вони також започаткували широку науково-видавничу діяльність. Організатори й члени Товариства не обмежилися збиранням і збереженням пам’яток бойківського побуту й культури, що, без сумніву, теж мало чимале значення, а від самого початку заходилися науково опрацьовувати зібрані багатющі матеріали. Їх першочерговим завданням стало дослідження й монографічні опрацювання різних аспектів матеріальної та духовної культури бойків. З цією метою вчений провід Товариства “Бойківщина” заснував уже згадуване періодичне видання “Літопис Бойківщини”, яке у підзаголовку мало ширше інформаційне розшифрування: “Записки, присвячені дослідам історії, культури й побуту бойківського племени”. За неповних десять років існування (1931-1939) “Літопис Бойківщини” встиг вийти одинадцятьма випусками (12 число “Літопису” було підготовлене до друку, але через першу більшовицьку окупацію не дійшло до загалу). Окрім цього, Товариство “Бойківщина” розпочало серію окремих видань про різні аспекти історії, побуту та фольклорної спадщини бойків.
На 1938 рік, завдяки копіткій праці членів Товариства та музею “Бойківщина”, було зібрано понад 30 000 експонатів. Експозиція музею розміщена в трьох окремих приміщеннях: побут бойків – у теперішньому будинку швейної фабрики по вулиці Музейній (назва вулиці збереглась донині); бойківська ноша – у приміщенні бернардинського собору (тепер зал органної та камерної музики); природничий відділ знаходився у будівлі, де сьогодні інфекційна лікарня.
Другим важливим напрямком науково-дослідних пошуків Товариства та музею “Бойківщина” стали студії мовної стихії бойків. Їй присвятили свої дослідження такі відомі науковці, члени Товариства та музею, як отець Юрій Кміт, маґістер Ярослав Рудницький, доктор Антін Княжинський та інші. Отець Юрій Кміт, зокрема, започаткував “Словник бойківського говору”, а також бойківський словарець сіл, який доніс до наших днів увесь “аромат” живої мови предків.
Значне місце в етнографічних дослідженнях членів Товариства та музею “Бойківщина” займали побут, народне мистецтво, обряди і звичаї бойків. Насамперед, тут потрібно відзначити розвідку Володимира Гуркевича “Бойки за 100 літ у числах” (ЛБ. – 1931. – Ч. 1). У цій праці автор простежив динаміку чисельного зростання бойків за період 1830-1930 років. На підставі даних шематизмів Перемишської та Станіславівської єпархій, а також Львівської архиєпархії вчений дійшов висновку, що станом на 1930 рік загальна чисельність бойків сягала одного мільйона осіб, з яких понад шість тисяч проживали на Прикарпатті (решта – на Закарпатті та у діаспорі).
Матеріальна та духовна культура бойків досліджувалася, здебільшого, на прикладі окремих бойківських сіл. Туди споряджали спеціальні експедиції, а також окремі ентузіасти, головно сільські священики, вчителі, іноді й письменні селяни (як, наприклад, Михайло Зинич зі села Жукотин на Турківщині) записували усну народну творчість бойків, їх побут, звичаї та обряди. З цього погляду на особливу увагу заслуговує ґрунтовне дослідження Володимира Кобільника “Матеріальна культура села Жукотин Турчанського повіту”.
Майже у кожному числі “Літопису Бойківщини“ друкувалися статті та повідомлення різних авторів про народне мистецтво, ремесло, обряди, присвячені таким святам як Новий рік, Різдво, Йордан, звичаї бойків. На сторінках наукового часопису Товариства та музею “Бойківщина” теж друкувалися статті й розвідки на історичну та історико-культурну тематику.
Цінні розвідки з культурної історії бойківського краю опублікували Іван Филипчак, Володимир Гуркевич, отець Роман Лукань, Іларіон Свєнціцький, Володимир Залозецький та інші. Так, Іванові Филипчаку належать цікаві дослідження з історії шкільної освіти на Бойківщині – статті “З історії шкільництва на Західній Бойківщині” (від 1772 по 1930 роки) (ЛБ.–1931. – Ч. 1) та “Школа в Стрільбичах”, яка була опублікована в “Нарисі історії шкільництва” (Львів, 1936).
Володимир Кобільник досліджував історію самбірської церкви Різдва Пресвятої Діви Марії (ЛБ. – 1934. – Ч. 4), а про сакральне мистецтво бойків писали такі наукові авторитети як Іларіон Свєнціцький (“Тематичний уклад стінопису церкви св. Юра в Дрогобичі” (ЛБ. – 1938. – Ч. 10) та Володимир Залозецький (“Бойківський тип деревляної церкви й його відношення до історичних стилів” (ЛБ. – 1938. – Ч. 10). До статей на історично-культурну тематику належать публікації отця Романа Луканя (ЧСВВ) а також інформації Володимира Гуркевича про видатних вихідців з Бойківщини – Юрія Дрогобича та Григорія Самбірчика.
У жовтні 1939 року музеєві “Бойківщина” передано приміщення колишнього монастиря Бригідок, у якому він функціонував до 1950 року, а сам музей перейменовано у Самбірський історико-краєзнавчий. Від грудня 1945 року музей “Бойківщина” прикріплено до Харківського історико-краєзнавчого музею (розпорядження Комітету в справах культурно-освітніх установ при РНК УРСР). Вже після війни, у 1950 році, музейна збірка перенесена в приміщення колишнього монастиря Бернардинів.
У часі повоєнних репресій на теренах Західної України, які зачепили сподвижників “Бойківщини” Івана Филипчака, Антіна Княжинського та інших, доля музею була вирішена жорстоким наказом липня 1954 року – ліквідувати. Через місяць одержано розпорядження Міністерства культури УРСР № 19 – 5/366 “Про передачу експонатів Львівському державному музеєві українського мистецтва, Стрийському краєзнавчому музеєві та Дрогобицькому історико-краєзнавчому музеєві”.

Знімок-екрана-2017-07-23-о-19.40.43
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 19.41.04
shadow

З Акта, складеного 10 жовтня 1954 року на основі розпорядження Міністерства культури УРСР від 3 серпня 1954 року №19-5/366, про передачу Дрогобицьким обласним історико-краєзнавчим музеєм Львівському державному музею українського мистецтва 682 експонати із фондів колишнього Самбірського музею, ми бачимо, під яким інвентарним номером знаходиться кожен експонат, а серед них дерев’яні (понад 30) і металеві (1) хрести, дерев’яна скульптура (близько 40), ікони (понад 112), кераміка (іграшки, скарбонки, куманці, дзбанки, миски), дерев’яні скрині, вишивки на листках у папках. У чорновиках акта зазначені та не введені в акт старі книги (стародруки ХІV – ХVІ – ХVІІІ ст.), альбоми тощо. Це далеко не повний перелік. Хочеться зазначити про те, що коли складався даний акт, то в Дрогобицькому музеї механічно залишилась археологічна збірка, пронумерована власною рукою Володимира Кобільника – співзасновника та члена Товариства і музею “Бойківщина”, не кажучи вже про ікони художника ХVІ століття Федуска зі Сам бора. До Стрийського краєзнавчого музею весь природничий відділ. І ц е д а л е к о н е в с е …
Музей висловлює подяку науковцям та мистецтвознавцям, які зазначили в своїх монографіях, яким чином потрапили ікони з музею “Бойківщина” до фондів інших музеїв.

Українське народне малярство ХІІІ-ХХ століть: світ очима народних митців: Альбом/ Авт. – упоряд.: В. І. Свєнціцька, В. П. Откович. – К.: Мистецтво, 1991. – 304 с.: іл.

Знімок екрана 2017-07-23 о 19.56.46
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 19.56.55
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 19.57.03
shadow

1. Архангел Михаїл з діяннями
Друга половина – кінець ХІV ст. Бойківщина. Майстерня Спаського монастиря (?).
Дошка (2) липова, дві врізні односторонні шпуги (нижня втрачена), ковчег подвійний, паволока, яєчна темпера.
125,3 х 86 х 2,5 ЛМУМ.
Ікона надійшла у 1930-х рр. з Миколаївської церкви с. Сторонна (Дрогобич) до музею “Бойківщина” в Самборі.
1954 р. у складі колекції цього музею її передано з Дрогобицького краєзнавчого музею до Львівського музею українського мистецтва. С. 2

2. Різдво Христове
Остання чверть ХVІ ст. Львівське середовище (?).
Дошка липова, дві зустрічно врізані шпуги, подвійний ковчег, левкас, яєчна темпера, сріблення, тоноване під золото, рельєфно тиснений орнамент .
65 х 53 х 2 ЛМУМ.
Ікона святкового ряду в іконостасі.
Надійшла у 1930-х рр. з церкви Параскеви с. Млинів до музею “Бойківщина” в Самборі.
У 1954 р. передана Львівському музею українського мистецтва з Дрогобицького краєзнавчого музею. С.14

3. Юрій Змієборець
Середина ХVІ ст. Бойківщина
Дошка ялинова (2), дві зустрічно врізані шпуги, ковчег, береги чорні з готизуючим написом білилом угорі та посрібленими розетами з боків унизу; вздовж країв тонка червонувато-вохриста опуш; вздовж берегів – паволока. Левкас, яєчна темпера, сріблення.
123 х 92 х 3, 8 ЛМУМ.
Надійшла у 1930-х рр. з монастирської Юріївської церкви с. Ступниці до музею “Бойківщина” в Самборі.
У 1954 р. передана Львівському музею українського мистецтва. С.20

shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.01.47
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.02.10
shadow

4. Різдво Христове ХVІІ ст.
Коло риботицьких малярів.
Дошка ялинова, дві шпуги, левкас, яєчна темпера, сріблення, тоноване під золото, ритування орнаментальне (тло).
Ікона з внутрішнім півкругом (обрамлення відсутнє).
100 х 67 х 2 ЛМУМ.
Ікона храмова.
Надійшла у 1930-х рр. до музею “Бойківщина” в Самборі.
1954 р. передана разом із збіркою з Дрогобицького краєзнавчого музею. С.78

5. Св. Онуфрій
Початок ХVІІІ ст.
Коло риботицьких малярів.
Маляр Олексій (?)
Дошка ялинова (2), дві наскрізно врізані шпуги.
Глибоке гладке обрамлення, левкас, яєчна темпера, сріблення, тоноване під золото, ритування рослинним орнаментом (тло).
112 х 69,5 х 2,5-6/105 х 63. ЛМУМ.
Ікона храмова.
Надійшла у 1930-х рр. до музею “Бойківщина” в Сам борі, 1954 р. передана разом із збіркою з Дрогобицького краєзнавчого музею до Львівського музею українського мистецтва. С. 83

6. Покрова Богородиці (“Всім скорбящим радість”)
Стефан Медицький (?)
Середина ХVІІ ст. Стара Сіль. Полотно, олія.
103х85,5. ЛМУМ.
Ікона вотивна.
Надійшла у 1930-х рр. до музею “Бойківщина” в Самборі з церкви Іллі або з передміських П’ятницької чи Вознесенської церков містечка Стара Сіль.
У 1954 р. передана з Дрогобицького краєзнавчого музею до Львівського музею українського мистецтва. Консерваційні заходи проведено. С. 107

Патріарх Димитрій (Ярема) Іконопис Західної України ХІІ - ХV ст. Львів: Друкарські куншти, 2005. – 502 с.: іл.

Знімок екрана 2017-07-23 о 20.06.44
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.06.54
shadow

7. Христос Пантократор на престолі.
Ікона зі Сторонної на Самбірщині. ХV ст.
112х82.
Надійшла із музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові. С. 81-82

8. Нерукотворний образ. ХV ст.
54х89.
Надійшла із музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові. С. 373-374

Гелитович Марія. Святий Миколай з житієм. – Львів: Свічадо, 2008. – 152 с.: іл.

Знімок екрана 2017-07-23 о 20.10.44
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.10.50
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.10.58
shadow

9. Св. Миколай з двома житійними сценами
Друга половина ХVІ ст.
З церкви Йоана Хрестителя у Підбужі, Дрогобицький р-н, Львівська обл.
Дошка тополева, осикова (2), темпера, сріблення; рельєф; ковчег; дві наскрізні шпуги.
101,5х60,5х2.
У 1955 р. надійшла із музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв. 38438, І-2595). С.40

10. Св. Миколай з житієм.
1560-ті рр.
Майстер (?) Дмитрій.
З церкви св. Миколая у Долині, Івано-Франківська обл.
Дошка липова (3), темпера, золочення; рельєф;
ковчег; дві наскрізні шпуги
98,5х89,5х3,5.
У 1955 р. надійшла із музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв. 38434, І-2591). С. 80

11. Св. Миколай з житієм
Перша половина ХVІІІ ст.
Походження невідоме.
Дошка липова (3), темпера, сріблення; гравірування; дві шпуги, впущені праворуч
93,5х69,5х2,5.
У 1955 р. надійшла із музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв. 38527, І-3684). С.142

Марія Гелитович. Ікони Старосамбірщини ХІV- ХVІ століть зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – Львів: Свічадо, 2010. – 239 с.: іл.

Знімок екрана 2017-07-23 о 20.19.02
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.19.11
shadow
Знімок екрана 2017-07-23 о 20.19.20
shadow

12. Йоан Богослов
Перша половина ХVІ ст.
с. Сушиця Велика
Дошка липова (2), подвійний ковчег, темпера, сріблення; дві шпуги
111х76,5х2,5
У 1954 р. надійшла з колекції музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв-38465, І-2622). С.206

13. Старозавітня Трійця
Друга половина ХVІ ст.
З церкви Успіння Пресвятої Богородиці (або святої Параскеви), с. Топільниця
Дошка липова (4), без ковчегу, темпера, сріблення; дві шпуги, врізані праворуч
86х71,5х2,5
У 1954 р. надійшла з колекції музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв-38490, І-2647). С. 222

14. Спас
Кінець ХVІ ст.
З церкви Успіння Пресвятої Богородиці, с. Топільниця Горішня
Дошка шпилькова (2), ковчег, темпера, сріблення; дві шпуги, врізані ліворуч
70х65,5х3,5
У 1954 р. надійшла з колекції музею “Бойківщина” в Самборі до Національного музею у Львові
(Кв-38466, І-2623). С.230

Відродження музею співпало зі створенням Незалежної Української Держави. На прохання культурно-просвітницького Товариства імені Володимира Кобільника у грудні 1990 року виконкомом Самбірської міської ради виділено приміщення під відновлений історико-етнографічний музей “Бойківщина” в колишньому будинку парафіяльної школи, збудованої мешканцями міста у 1679 році на старожитніх фундаментах ХVІ ст. Музей відновив свою діяльність у 1991 році як філія Національного музею у Львові (рішення Львівського облвиконкому від 21.05.1991). Організаційні трансформації завершилися в 2001 році, коли на виконання рішення обласної ради від 19 жовтня музей “Бойківщина” переходить у підпорядкування управління культури облдержадміністрації як самостійний музей із власним балансом.
Першу збірку відродженого до музею передав директор СШ №1 міста Самбора Георгій Машура, який не один десяток літ домагався відновлення музею “Бойківщина”, хоч сам він виходець з Полтавщини. А далі були безперервні експедиції по теренах Дрогобиччини, Старосамбірщини, Турківщини, згодом побували на Гуцульщині, де побут досить подібний до бойківського.
Сьогодні музей “Бойківщина” здійснює такі види діяльності: організаційну та науково-дослідну, наукове комплектування фондів, науково-фондову роботу, науково-експозиційну, масову науково-освітню, реставраційну та господарську. Метою діяльності музею “Бойківщина” є комплектування, збереження, реставрація, дослідження, експонування та популяризація історико-мистецьких та інших пам’яток матеріальної і духовної культури українського народу, служіння розвитку культури.
Сьогоднішня діяльність музею – продовження жертовної праці наших попередників. У музеї функціонують три постійнодіючі експозиції. У першій з них “Матеріально-господарська культура бойків та бойківська ноша” – представлено дерев’яні предмети бойківського хатнього побуту, жіночий і чоловічий бойківський одяг, зразки вишивок Дрогобиччини, Турківщини, куточок бойківської хати (бамбетель, колиски, скрині, стіл, обрус вишиваний, рушники, свічник), предмети ткацтва (терлиці, осікачки, куделі, веретена, прядки, кросна, ткацькі верстати тощо).
Друга постійнодіюча експозиція – “Родина Козакевичів” – частина спадку родин Ковшевичів та Козакевичів: меблі кінця ХІХ – початку ХХ століть, стародавні флакони, касетки, ампірний годинник, альбом зі світлинами, вперше робленими в Галичині, колекція живопису Володимира Козакевича, роботи польських художників Міхала Яблонського та Яна Піньонжка, колекція старих українських поштівок, цікаві документи ХУІ-ХІХ століть та інші речі, що заповіла Лідія Козакевич українському народу.
Ведеться наукове опрацювання нової експозиції національно-визвольних змагань “Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині”, де представлено матеріали про активних діячів ЗУНР, УГВР, УПА, ОУН, дивізії “Галичина”, Закерзоння – Михайла Іванця, Осипа Куриласа, Андрія Чайковського, Кирила Осьмака, Степана Бандери, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Степана “Хріна” Стебельського, Миколи Лебедя, Василя Мізерного, Михайла Піцюри. Відтворено криївку в розрізі (лава, стіл, посуд, побутові речі, драбина, друкарська машинка, карти бойових дій, погруддя “Хріна” Стебельського у виконанні скульпторки з Канади Аріадни Шум-Стебельської, матеріали про родину Стебельських, передані жителькою м. Самбора п. Дарією Томашек та родичами зі Львова (родинна світлина 1913 р.). Дана експозиція доповнена банерами у газетній формі, спільним проектом музею “Бойківщина” з Самбірським об’єднанням всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка під назвою “Етюди з історії Самбірщини”, за матеріалами переданими самбірчанином п. Тарасом Козбуром (США), що висвітлюють трагічні події 1941 року в місті Самборі.
Окрема експозиція, присвячена письменнику, адвокату, громадсько-політичному діячу, уродженцю міста Самбора, повітовому комісару ЗУНРу Андрію Чайковському та провіднику, полковнику визвольних змагань в Україні, творцю і засновнику УВО та ОУН — Євгену Коновальцю. Вона є продовженням наукового опрацювання експозиції національно-визвольної боротьби.
У музеї діє експозиція з фондової та бібліотечної збірок, присвячена видатному генію українського народу Тарасу Шевченку, в якій представлено одні з найперших видань шевченкового “Кобзаря”, що сьогодні є бібліографічною рідкістю, а також велику книжкову Шевченкіану українських за зарубіжних видавництв і мистецькі роботи художників, виставки яких експонувались в музеї, лауреатів Національної Шевченківської премії Львівщини (Євген Безніско тощо).
Першим доробком у науковій роботі музею стало опрацювання монографії д-ра Юліана Євгена Рабія “Княжий город Самбір” (видано видавництвом “Місіонер” 1999 р.). Видано випуски “Літопису Бойківщини” (у них відтворено всі числа журналу за 1931-1937 роки), а на сьогоднішній день музей опрацював та подав до друку четвертий випуск “Літопису” (тут 1937-1939 роки). Водночас ведеться опрацювання нотних записів у друці “Пісні у записах Антіна Княжинського” (передані доньками Антіна Княжинського Мартою Турчин та Оксаною Козбур (США) та матеріалів систематизованого каталогу фондової збірки музею “Скарби Бойківщини” (перша черга – “Кераміка”).

Перевидання “Літопису Бойківщини” 1931-1939 років є гідним пошануванням засновників Товариства та музею “Бойківщина”, які внесли неоціненний вклад у збереження бойківської культури. Нам же, як їхнім продовжувачам, належить відтворити роботу відновленого музею у наступних номерах “Літопису музею “Бойківщина”.
У квітні 1995 року музей провів науково-теологічну конференцію, присвячену «Світлій пам’яті Ісповідника Віри Патріарха Йосифа Сліпого», водночас відкривши однойменну філателістичну виставку з приватної збірки Романа Смика (Чикаго, Америка).
У 1996 році у музеї відбулася конференція «Минуле і сучасне Бойківщини» з нагоди 140-річчя від дня народження Михайла Зубрицького – греко-католицького священика, довголітнього пароха села Мшанець на Старосамбірщині, дійсного члена НТШ, відомого дослідника історії та етнографії Галичини ХІХ століття.
У середині 90-х років минулого століття голова Державної служби контролю переміщення культурних цінностей через державний кордон України Олександр Федорук презентував у музеї мистецьку спадщину самбірчанина – скульптуру, кераміку, живопис Юрія Кульчицького (Мужен, Франція), а також художню обробку металу Аки Перейми та писанки Тетяни Осадци (штат Огайо, Америка). Вишиті ікони представляв о. Дмитро Блажійовський (Рим, Італія), світлини про життя українців в Канаді – Іван Івахів (США), а матеріали документальної виставки, присвяченої самбірчанину пластуну 1930-х років отцю мітрату Володимиру Івашко (Канада) та ювілейної виставки до 80-річчя меценатки, уродженки Самбірщини Євгенії Піцюри-Швець «Чужино, чужино незаміниш мені Україну…» (Україна-Канада), передані у фонд музею «Бойківщина». Мистецька палітра мистців з діаспори представлена також графічними роботами Олега Островського «Україна назавжди» (Англія) та малярством уродженця міста Самбора Яна Корча з фонду музею ім. Яна Декерта м. Ґожова (Польща). Співпраця музею з українською школою в Сяноку (Польща) представлена виставкою «Духовне очищення у дереві» члена Бещадської спілки художників Здіслава Пенкальського (с. Гочів біля Ліска, Карпатський регіон) – ікони писані на обгорілих дошках знищених дерев’яних прикарпатських церков. Виставку супроводжувала фолькгрупа «Відимо» зі Сяноку під керівництвом Маріянни Ярої (виконувались українські гаївки, польські та словацькі веснянки). Також експонувались у музеї «Бойківщина» виставка ікон Миколаїв-Чудотворців з приватної збірки єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Миколи Сімкайла (Коломия) та виставка дерев’яної сакральної архітектури авторства Михайла Яськовича (Львів). Нещодавно у музеї експонувалась збірка мистецьких робіт Олекси Новаківського із зарубіжної колекції професора Миколи Мушинки із Пряшева, яка справила прекрасне враження на відвідувачів. До речі, принагідно, Микола Мушинка на відкритті виставки передав музеєві велику кількість матеріалів, присвячених фундатору музею Данилу Стахурі та українському звитяжцю Степанові Стебельському (псевдо «Хрін»).
Фонд музею “Бойківщина” – основний, допоміжний і бібліотечний – з кожним роком поповнюється за рахунок копіткої роботи працівників музею, а також жертовністю жителів Самбора і самбірської діаспори.
Перший внесок у поповненні музейної бібліотеки – це дарунок літератури від голови Товариства “Бойківщина” Галини Утриско (Філадельфія, США), а згодом теперішнього голови цього ж Товариства Ярослава Геврича; Йосипа Терелі з Канади та київських видавництв до 750-ліття міста Самбора. Вагомий внесок у поповнення музейної книгозбірні надав Микола Гнатів (Вінніпеґ, Канада), подарувавши понад 1750 книжок. Долучилась до цього й уродженка Самбірщини Євгенія Піцюра-Швець (зараз жителька Торонто, Канада), подарувавши музеєві близько 600 предметів родинного архіву. Серед постійних відвідувачів музею була самбірчанка Віра Чепига, заповівши власну бібліотеку, що становить близько 650 книг. Останнє вагоме надходження літератури відбулось 2011 року з приватної бібліотеки відомого громадського діяча, політв’язня, історика Івана Геля (біля 700 примірників).
Починаючи від 1998 року й до сьогодні музей “Бойківщина” співпрацює з Львівською національною академією мистецтв. Вперше у стінах музею свої дипломні роботи презентували студенти кафедри сакрального мистецтва ЛАМ (завідувач кафедри, заслужений діяч мистецтв України, Народний художник України, професор Роман Василик).
У 2000–2003 роках Львівська національна академія мистецтв та музей “Бойківщина” спільно проводять І-ий тур фестивалю майстер-клас “Малеча творить писанку” під керівництвом доцента кафедри ткацтва ЛАМ Зеновії Шульги, який розпочато у Львівській школі народних мистецтв Сихівського району; згодом продовження акції відбувається у Концертному залі органної та камерної музики міста Самбора тригодинним творчим змаганням майстер-клас писанок, розпису тканини (батік) юних майстрів Львівщини, доповнений фольклорним переглядом “Великодні обряди” та круглим столом “Оберегова символіка писанки”, а завершення цих акцій відбувається в Українському домі міста Києва конференцією “Значення етнології в процесі формування сучасної людини”.
Результатом такої співпраці є виставки викладачів та студентів вищезгаданої академії – мала скульптура у кераміці та монументальний рисунок, яку двічі представляв Іван Франк, настінні пласти Степана Андрусіва, Василя Боднарчука та декоративний посуд Ярослава Славінського, живописна “Стара Бойківщина” В’ячеслава Гордієнка, ліжники Марти Токар та гобелени її дочки Іванни, живопис “Дерев’яні церкви Галичини” Романа Василика.
Співпраця з Львівським коледжем декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша розпочата виставкою кераміки та живопису Оксани Роюк-Багринівської, скульптурою Ярослава Юзьківа, живописом Михайла Коломийчука. А студенти представили плакати, присвячені Голодомору 1932-1933 рр. в Україні.
2008 рік позначився співпрацею з музеями України: музей взяв участь в урочистостях присвячених 10-літтю діяльності Єпархіального музею міста Трускавця. На запрошення Львівського музею історії релігії у жовтні 2008 року працівники музею пройшли стажування на тему: “200-річчя Галицької митрополії УГКЦ у пам’ятках історії та культури” та отримали свідоцтва про підвищення кваліфікації Міністерства культури і туризму України.
Знайомство з творчістю закарпатських митців у музеї “Бойківщина” розпочалось у 2005 році з виставки графіки, кераміки та живопису Наталії Тисовської (Ужгород), а через рік самбірчани та гості міста захоплювались живописом членів Національної спілки художників України Наталії Сіми та Володимира Павлишина. Виставка подружжя мала назву “Життя навпроти”.
Продовження співпраці з Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту відбулося у 2010 році Міжнародною науково-практичною конференцією “Історія створення музеїв просто неба. Сьогодення та перспективи розвитку”, присвячена 40-річчю Закарпатського музею народної архітектури та побуту.
Від 2007 по 2011 роки музей взяв участь у проектах “Україна туристична”, “Новітня історія України. Галичина”, “Україна й українці — цвіт нації, гордість країни”, “Золотийфонд нації”, отримано відзнаки, дипломи тощо.
У 2009 році започаткована співпраця з Регіональним музеєм ім. Фастнахта у м. Бжозов (Польща). В цьому ж році відбулася Міжнародна науково-практична конференція “Історія Бжозова 2010”, присвячена 30-річчю музею (матеріали конференції увійшли до збірника). 2011 року започаткована співпраця з Музеєм Замком в м. Освенціумі (Польща), музей “Бойківщина” отримав запрошення відвідати урочистості, пов’язані зі святкуванням Дня міста.
У 2012 році започаткована співпраця з Музеєм Солей Краківських м. Велічка (Польща), музей “Бойківщина” отримав запрошення відвідати урочистості, пов’язані з відзначенням Свята Солі у м. Велічці: участь у конференції (доповідь на тему “Соляні промисли на теренах Самбірщини”).
2012 р. музей “Бойківщина” бере участь у Міжнародній науково-практичній конференції “Музей просто неба – сучасні інтерпретації традиційної культури та перспективи етнографічних досліджень” в селищі Пирогово (Київщина).
На початку 2012 року у стінах музею “Бойківщина” було започатковано проект, який ознаменував новий рівень співпраці з Львівською національною академією мистецтв під назвою “Різдвяний вернісаж”. Він розділений на п’ять черг виставок. Перша черга виставки отримала назву “Від Різдва до Великодня” і представлена роботами викладачів Романа Василика, Любові Яцків, Костя Марковича (іконографічний цикл “Різдво”) та студентів кафедри сакрального мистецтва з різдвяної тематики. Друга черга виставки мала назву “Великдень”; третя – “Від Великодня до Покрови”, а четверта – “Від Покрови до Миколая”, а п’ята – “Від Миколая до Богоявлення”.
Завершуючи нашу розвідку про науково-видавничу діяльність Товариства та музею “Бойківщина” 20-30-х років минулого століття, слід зазначити, що вони зробили вагомий внесок у вивчення та популяризацію матеріальної та духовної культури бойків. Як Товариство, так і музей розвивалися, набирали сили, і лише трагічні обставини першої та другої більшовицьких окупацій (1939-1944 роки) брутально перервали їх плідну роботу, – адже можна тільки здогадуватися, яких би успіхів вони досягли у галузі наукового вивчення Бойківщини, якби й далі працювали у нормальних, цивілізованих умовах. Ми, як покоління третього тисячоліття, своїм святим обов’язком повинні продовжувати дослідження бойківських теренів, зберегти культуру бойків для прийдешніх поколінь.